At the Gates of Armageddon

“На порозі Армагедону” (Об. 14:14-20)

Сім Печатей (6-8), Сім Сурем (8-11), ТЕКСТ, Сім Чаш (16). Суди Семи відкривають найбільшу світову битву Армагедону (16:16).

Прочитаний текст є своєрідним роз’ясненням для Ц. знаменитого тексту із Йоіла 4:12-14 “(12) Нехай же вирушать народи і прийдуть на Йосафатову долину. Саме там Я сяду, аби учинити суд над усіма навколишніми народами. (13) Тож пускайте серпи в діло, оскільки доспіло жниво! Приходьте, топчіть, бо виноградні чавильні наповнені! Всі чани переливаються, бо намножилось у них зло. (14) Натовпи, великі натовпи в Долині рішень, адже близько День Господній у Долині Суду!”

По ходу розгортання подій в кн. Обявлення до цього моменту:

Вже були покарані і загинули мільйони нечестивих людей - із тих які не прислухались до Євангелія, поклонялись Антихристу і прийняли його знак (14:6-11).

Також постраждала велика кількість праведних людей, які не поклонились Антихристу і залишились вірними Христу (14:12-13).

Те, що відбувається під час судів 7-ми чаш гніву направлене на НЕЧЕСТИВИЙ ЗАЛИШОК ЛЮДЕЙ на Землі, який не був настільки вірним Антихристу, щоб його судити, але не був вірним Христу, щоб його спасти. Такі люди є у всі часи, і їх буде достатньо багато в кінці часів. Такі люди є в усі часи у помісних церквах - про них сказано у посланні до Лаодикійської церкви (3:15) - “Я знаю твої діла, що ти ні холодний, ні гарячий. О, якби був ти або холодним, або гарячим!”. В подібному сенсі, значна частина л. останнього часу перед приходом Христа буде саме в такому небезпечному стані. Вни будуть теоретично вважати себе парведними, а практично діяти неправедно. Вони будуть теоретично причисляти себе до Божих людей, а фактично воювати проти Божого народу.

Драматична суть Армагедонської битви буде полягати в тому, що проти Божих людей на землі повстануть ті, хто вважають себе дуже хорошими людьми.

Прочитаний текст слугує “преамбулою” до 7-ми судів і Армагедонської битви (16:16) зосереджуючи увагу на стосунках із Христом “хороших людей”, які будуть воювати із Божими людьми.

ТЕЗИС: Прочитаний текст роз’яснює Церкві пророцтво Йоіла і відкриває 2-ва відношення Спасителя Христа до нечестивого залишку, який ворогуючи з Божим народом і приймає справедливий Божий суд. Церква повинна чітко засвоїти цей урок перш ніж настане час Армагедону.

І. Спаситель не спасає а ВІДКИДАЄ: (14:14-16)

Риторика першої частини прочитаного тексту (14-16), що людям абсолютно нічого не загрожує т.щ. і Господь знаходиться на їхньому боці:

“Біла хмара” (14) - Здається нічого не предрікає поганого ходу майбутніх подій. Синоптично - біла хмара свідчить про хорошу погоду.

“Сидячий” на хмарі (14) - Здається, Христос спокійно царює а не судить.

“Син Людський” (14) - Здається, Христос продовжує виявляти Свій Євангельський характер спасителя.

“Золотий вінець” (14) - Здається Він має повну владу, і ніхто в цьому не сумнівається.

“Ангел вийшов із храму гукаючи” (15а) - Здається ангел вийшов із мирними мотивами і повчанням.

Драматичний елемент першого відношення Христа до нечестивого залишку полягає в тому, що яким би оптимістичним не виглядало майбутнє:

Христос тримає в руках “гострий серп” (14). Біда, коли люди не думають про те, що Милостивий Спаситель може легко стати їхнім Праведним Суддею.

Христос чекає на “дозрівання” (15б) нечестивих у своєму нечесті і на прихід часу Суда. Це значною мірою пояснює, чому Праведний і Добрий Бог попускає в світі засилля неправедності та зла. Не тому, що Він з Ним погоджується, а тому, що Він очікує.

Христос “пускає” (16) Свій серп із небес на землю, але не пускає пожатих із землі на небо. ФАКТ: Жниво пожинається на землі, але не забирається в житницю на небеса.

ПРАКТИЧНО: Це пророцтво чітко вписується у слова Христа - Притча про кукіль і добре насіння (Мт. 13:24-30, 36-43).

Сини лукавого сіються серед синів Царства(24) - неспасенні завжди перебувають серед спасенних; злі завжди перебувають посеред добрих. Яким би не було поле, розміром в грядку чи в гектари.

Сини лукавого легко проникають до синів Царства (25) - господар мав ціленаправлено працювати щоб започаткувати поле, а ворог легко зробив це невіть не дивлячись у темноті.

Сини лукавого ростуть і тягнуться за синами Царства (26). Неспасенні члени церкви також ростуть (досвіді, традиціях, відносинах, фінансах, відповідальностях, авторитетності і т.д.).

Сини лукавого легко помітні Божим слугам які наглядають за синами Царства (27). Служителя Господні легко помічають велику різницю між добрими і злими. Не лише помічають, але й негодують, й бажають позбутися нечестя.

Сини лукавого переплітаються із синами Царства, тягнуть соки і загрожують ущербом (29). Дисциплінування не спасенних в п.ц. як правило приносить скорботу для спасенних.

Сини лукавого збираються раніше синів Царства (30). Коли вони забираються і судяться, тоді настає дійсно велика радість серед праведників (41-43) - “…Тоді праведники засяють, як сонце в Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає”.

ІІ. Спаситель не спасає а КАРАЄ: (14:17-20)

Друге відношення Спасителя Христа до нечестивого залишку показує, що Божий Суд над ворогами Його народу - це тимчасове чи ситуативне ставлення, яке завтра може пройти і змінитися на краще. Це незмінний вирок. А тому, нечестиві не лише ВІДКИДАЮТЬСЯ Спасителем, вони також і КАРАЮТЬСЯ Спасителем. Немає більшої катастрофи, коли людей КАРАЄ Той, Хто єдиний міг би СПАСТИ.

Під час покарання нечестивих згадуються речі, місця і особи, які в плані Божого Спасіння були безпосередньо залучені до реалізації плану спасіння:

Згадується “небесний храм” (17) із якого Свого часу вийшов Христос, щоб прийти на землю, і в який Він переможно увійшов зі Своєю кровю для спасіння грішників (Євр. 9:12) - “і не завдяки крові козлів і телят, а завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне викуплення”. Ангел вийшов звідти для суда, куда Христос увійшов зі спасінням.

Згадується “вогонь” і “жертовник” (18), який нагадував собою жертовник в Храмі, де через вогняні приношення Праведному і Святому Богу покривали гріхи грішників в очікуванні Жертви Христа. Вогонь і жертовник, які покривали - тепер відкривають гріхи і притягують грішників на суд.

Згадується місце “поза містом” (20) - символічна назва нас переносить до Голгофи, на місце страждання Христа, за гріхи людей. Як написано: “Тому й Ісус, щоб освятити народ Своєю кровю, постраждав поза брамою” (Євр. 13:12). В день Викуплення Спаситель поніс покарання за грішників, яких спас. Ті хто відмовились від Спасителя понесуть покарання за свої гріхи самі, і для них Спаситель буде Суддею.

Покарання ворогів Божих описується неабияк образно - “І ангел пустив свого серпа на землю - і зібрав виноград землі, й вкинув до великої давильні Божого гніву” (19). Давити - тобто судити нечестивих - буде Сам Господь Ісус Христос. Про День Суду над Своїми ворогами Господь яскраво пророчо прорік через пр. Ісаю: (Іс. 63:1-6).

ПРАКТИЧНО: Це пророцтво мотивує Церкву мати чітку “позицію” по відношенню до світу.

Усвідомлювати безнадійний стан світу - Не спасати світ, а спасати грішників, які знаходяться у світі. Доволі часто християни налаштовані із точністю до навпаки.

Уникати впливу ідеології світу - Не змішуватися із світом - не шукати задоволення у положенні “ми хороші люди”. Коли нас починають перемагати наші гріхи і ми відмовляємось покаятись ми хапаємось за цю переломану очеретину, щоб оперти на неї свою самоправедність: я не вбив, не вкрав, не сказав, не маю нічого проти Бога, визнаю що він є…

Уявляти майбутній невідкладний суд над світом - Співчувати світу через його катастрофічний стан - не світ має співчувати віруючим, що вони віруючі, а віруючі світу, що він не вірує в Христа.

Увіщати світ через проповідь Євангелії Христа - Ап. Павло сказав: “Став я для немічних, як той немічний, щоб немічних здобути. Для всіх я став усім, щоб в усякому разі деяких спасти. Усе це я роблю задля Радісної Звістки, щоб стати її співучасником” (1 Кор. 10:22-23).