The New Feast

“Нове свято” (Об. 18:20-24)

Дозвольте нагадати 2-ві незмінні особливості кн. Об.

(1) Перша - головна тема книги - Христос - відкриття Божественної Слави Христа.

(2) Друга - книга написана Церкві - відкриття Божественної Слави Христа явлено, задокументовано і збережено для Церкви Христа. А тому, в кожній частині пояснення кн. у нас має бути “два крила” запитань: Як це відкриває Христову Славу? Що це демонструє Христовій Церкві?

На відміну від попередньої реакції світу на знищення Вавилону (18:9-19), яка відкрила “скрєпи світу”, реакція описана в сьог. частині тесту (18:20-24) належить всім святим, більша частина із яких перебуває на небі і певна частина ще залишається на землі.

**********************************

Християнство схильне до запровадження різних свят. Починаючи від першого дня Єрусалимьскої церкви, коли на повстці дня було лише одне свято - свято Першого Дня в тижні, що раз в тиждень відзначало Воскресіння Христа, згодом розпочалися святкові наслоєння. Не закінчилось все тим, що сьогодні основні напрямки християнства обросли святами як шовками:

Католицька Церква - 1000+ офіційних, 10 000+ традиційних не біблійних.

Православні Церкви - 300+ у річному циклі, сотні традиційних.

Протестантські церкви - 5–15 офіційних. Не багато традиційних.

ПРИКЛАД: Найбільш незвичайним і дивовижним церковним святом в історії християнства вважається так зване “Свято осла”, яке широко святкували в часи Середньовіччя у Франції впродовж чотирьох століть із 11 по 15 ст. “Свято осла” було приурочене всім біблійним ослам, які внесли свій вклад в поширення Божого Царства. Серед них і ослиця Валаама. І осел святого сімейства. І ослиця, на якій Господь наш вїхав в Єрусалим… Як це виглядало: У містах, таких як Бове, Руан і Париж, проводили театралізовані процесії. У центрі уваги був справжній осел, якого урочисто заводили до церкви. Іноді на ослі їхала дівчина або дитина, яка символізувала Діву Марію. Після завершення «літургії» священик замість звичайного “Меса завершена, йдіть з миром”!” виголошував “ІА!” — у вигляді реввіння осла, а присутні відповідали тим самим.

Сьогоднішня проп. має назву “Нове свято” по тій причині, що саме тут звучить повеління “святкувати” падіння Вавилону і започатковується нове свято, яке в традиції свят має стати останнім святом на планеті Земля. Дієслово теперішнього часу в наказовій формі “Радійте” із якого фактично поч. 20-й вірш буквально означає “святкуйте” = зробіть це своїм радісним святом.

Заклик до святкування “Нового свята”, який стосується всієї Вселенської Церкви особливо практично цінний для Видимої Церкви - святих які перебувають на Землі для видимої церкви, яка продовжує перебувати на землі.

Формулювання пунктів сьогодняшньої проповіді я приєднав до 2-ох головних дієслів в тексті, які слідуються після дієслова “святкувати” (20).

Перше дієслово: “судити” (20).

Друге дієслово: “скидати” (21).

ТЕЗИС: “Нове свято” останнього часу характерне для Церкви 2-ма практичними уроками, сумлінно засвоївши які, Божі святі у різні часи зможуть встояти перед тиском безбожної релігійної системи - встояти і святкувати своє “Нове свято”.

Впевнений, уважний слухач сьогодні як у дзеркалі побачить в цих уроках свої бувалі перемоги і поразки.

Впевнений, що декому із слухачів ці практичні уроки, засвоєні сьогодні, спасуть положення і принесуть рясні благословіння.

Впевнений, більшості із нас ці уроки в недалекому майбутньому спасуть життя і служіння після чого не слухач, а виконавець Писання прославить Господа і буде торжествувати на своєму “Новому святі”.

І. НЕ СУДИТИ своїх противників, а передавати суд Богу: (18:20)

“Радійте ж з цього, небеса, і святі, й апостоли, і пророки, адже Бог здійснив ваш суд над ним!” (20).

Перший практичний урок демонструється в тому, що всі Божі люди свої суди і судові справи передають Богу… Тут згадується не скільки сам принцип, а вже його результат. Не скільки теорія, а чиста практика: “адже Бог здійснив суд ваш над нею”. Дієслово “здійснив суд” - виражає завершену дію = “вже судив”. Він судив без них тому, що вони передали Йому всі свої суди.

Передали т.щ. вони не здатні адекватно судити. Так само, як у нас людей немає крил, що вказує на те що ми не можемо літати. Так і Бог не дав нам здатності звершувати праведний суд, що вказує на те, що у нас немає здатності судити.

Передали т.щ. самі по собі, без Його благодаті, вони не набагато кращі грішники. Ми з легкістю здатні помічати маленьку порошику в оці свого брата і при цьому не помічати шпали у власному оці (Мт. 7:3).

Передали т.щ. Бог не дозволяє їм судити інших. Їхній Великий Вчитель сказав: “Не судіть, щоб і вас не судили…” (Мт. 7:1). Кого їм дозволено судити - тільки себе. Устами Ап. Павла, він говорить: “Бо якби ми самих себе судили, то нас би не судили” (1 Кор. 11:31).

Передали т.щ. Божий Син показав цей приклад. Як сказано у Ап. Петра: “Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його; коли Його лихословили, Він не лихословив; страждаючи не погрожував, а передав Тому, Хто судить справедливо” (1 Пет. 2:22-23).

Передали т.щ. їхній Небесний Отець Сам пообіцяв займатися їхніми судами: Як сказав Ап. Павло: “Не мстіть за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, як написано: В Моїй владі є помста, і Я віддам, - каже Господь. Але якщо твій ворог голодний, - нагодуй його; якщо спраглий, - дай йому пити; роблячи це, ти нагортаєш йому на голову палюче вугілля. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром” (Рим. 12:19-21).

Перший практичний урок захищає від широко розповсюдженої гріховної реакції на гріхи інших, яка вдягається в праведні одіяння - судити праведним судом інших за їхні не добрі вчинки.

ІЛЮСТРАЦІЯ: Найчастіше це виглядає комічно і трагічно, коли той хто покликаний виконувати місце адвоката і ходатая, прийшовши в судову залу залишає своє місце служіння, переходить на місце звинувачення, і врешті решт сідає в кісло судді і займається осудженням. Уявіть! Ти вже не авдвокат, але ти прокурор, слідчий, пристав і суддя в одному обличчі. Саме через це наша храмина душі перетворюється на судову залу в якій киплять вседенно і всюнічно судові баталії.

Прислухатись до того, що Ап. Павло радить конфліктним коринтянам: (1 Кор. 4:5) “Тому передчасно нічого не судіть, доки не прийде Господь, Який і освітить таємниці пітьми, і виявить задуми сердець, - тоді кожному буде похвала від Бога”.

ІІ. НЕ НАПАДАТИ на своїх нападників, а чекати на їхнє падіння: (18:21-23)

“А один сильний ангел узяв великий, наче жорно, камінь і кинув у море, кажучи: Так стрімко буде вкинене велике місто Вавилон, і не буде його більше” (21).

Другий практичний урок демонструється в тому, що у святих достатньо віри, любові, смирення та мудрості, щоб не нападати, а спостерігати за тим, як на них буде нападати Бог, і спостерігати за тим як вони самі будуть падати. Розуміння - ті хто нападають - вони вже падають.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ: Перш ніж скинути Вавилон зі свого місця, Божий ангел демонструє процес падіння на доволі наглядній ілюстрації - наглядніше навіть нікуди.

По-перше, Вавилон порівнюється із жорновим каменем - на перший погляд можна навіть подумати, що він є вагомим - т-то надзвичайно важливим і незамінним. Згідно історичних даних жорнові камені такого типу використовувались у млинах і досягали ваги від 2-х до 3-х тон.

По-друге, до цього каменя доторкнувася сам Божий ангел, що могло наштовхнути на думку - “О, який я духовний, що навіть Божий ангел має зі мною справу!”. Адже не кожного і не щодня ангел Б. торкається своїм святим перстом.

По-третє, написано що ангел “підняв вгору” цей камінь, і знову таки, це могло бути сприйнято Вавилоном як знак самоутвердження у його високому положенні.

По-четверте, написано що ангел “кинув” цей жорновий камінь. Гр. дієслово “балло” - “кидати із силою, жбурляти”. Мало того, що цей камінь буде летіти під своєю масою, він ще і отримає більше прискорення для падіння від руки Божого А.

ІНФОРМАЦІЯ: Штучний Інтелект розрахував, що якщо камінь масою в 2 тони підняти на 100 метрів в гору, а потім відпустити, то під своєю масою він буде падати додолу всього лише 4.5 секунди зі швидкістю 160 км. на годину. Це еквівалентно енергії середнього артилеритського снаряду, що підкреслює нищівну символіку.

Не хочу обійти увагою цілих два вірші (22-23) в яких перераховуються різні категорії людей, які зникнуть разом із падінням Вавилону. Раніше вони були віддані релігії, а коли її не стало також і цих людей. ТЕМА ДЛЯ РОЗДУМІВ: (можна сказати невелике завдання) - Подумайте, як багато ви знаєте в церкві людей відданих Христу саме із названих категорій.

Музиканти і артисти: “І звуку гуслярів, і співаків, і сурмачів більше не можна буде почути в тобі” (22). При тому, що їх важко долучити до Церкви, коли вони ж все ж входять на церковні зібрання, вони не виходять зі свого Вавилону і Вавилон не виходить із них.

Митці, скульптори і письменники: “й жодний умілець будь-якого мистецтва більше не зявиться в тобі” (22). В своїх думках і мріях вони перебувають в інших широтах і на інших висотах ніж Христос і Церква.

Трудяги і роботяги: “й шум жорен більше не почується в тобі” (22). Тому, що їм завжди ніколи прийти до Бога. А коли вони й приходять на церковні зібрання, то в своїх думках продовжують крутитися разом із своїми млинами.

Просвітителі і високі вчені: “і світло світильника більше не світитиме в тобі” (23). Мудрий світ своєю мудрістю не здатний пізнати бога, для нього вість Євангелії - це безумство.

Закохані люди: “голос нареченого та нареченої більше не звучатиме в тобі” (23). Час закоханості - це час, коли розум зайнятий лише коханням і шлюбними питаннями, і Господу рідко знаходиться місця на обочинах закоханого життя. Всім закоханим потрібно прийняти це на замітку…

Успішні бізнесмени: “тому що твої купці були вельможами землі” (23). Якщо ви проаналізуєте то помітите, що людей із цих сфер найбільше у світі і найменше в церкві.

Другий практичний урок демонструється в тому, що прокляття гріха обов’язково знаходить свого виконавця. Тому в завершенні написано:“І в ньому була знайдена кров пророків, і святих, і всіх убитих на землі” (24). Дієслово “знайдена” в гр. мові має пасивну форму сорва “хеуріско”, що буквально переклад.: “неочікувано знаходити”, “випадково наштовхуватися”. Коли людина грішить - вона фактично виробляє і збирає свої гріхи. Роблення гріхів не зникає безслідно, а має “накопичувальний ефект”.

Другий практичний урок захищає від світської реакції на світ… Тоді, коли на нас нападають, відверто й природньо хочеться також напасти. На місці ангела нерідко хочеться побувати нам. Те, що зробив ангел і ми нерідко хотіли б зробити із нашими ворогами і противниками. Але не потрібно нападати, потрібно поспостерігати за процесом їхнього падіння. І якщо вони не бажають реагувати на Євангеліє Христа, тоді вони вже падають без Христа і будуть продовжувати падати. Два слова “ПОКАЯННЯ” і “ПАДІННЯ” схожі одне на одного по набору літер і по звучанню, але вони кардинално протилежні в плані майбутньої перспективи. При цьому, той, на кого нападають повинен памятати про ще одне слово - ЧЕКАННЯ.

ПРИКЛАД ПИСАННЯ: Перш ніж почути про другий урок при закінченні світу, ми чуємо відголоски цього уроку в СЗ часи у Псалмі 62 який вийшов із під пера царя Ізраїльського і раба Божого Давида. Цей Пс. написаний на четвертому, останньому етапі його життя. На першому етапі його противниками були хижі звірі - ведмідь і лев. На другому етапі - язичницькі армії, Голіаф і Саул. На третьому етапі - спокуси та гріхи. А на четвертому етапі, у зрілому віці - його найбільшими ворогами стали найближчі йому люди… Що Давиду залишалось робити в цьому випадку? Їх не задушиш як як лева; у них не поцілиш із пращі як у Голіафа; від них не сховаєшся у печері Ен-геді як від Саула; вони не зникнуть після молитви покаяння … На відміну від попередніх ворогів, ці воювали із ним не за допомогою зубів, кігтів, стріл, мечів і списів, а за допомогою своїх язиків… Що залишалось робити Д. при такій не приглядній конфігурації життя? Чекати на спасіння від Господа і на падіння своїх ворогів: “Тільки в Бозі заспокоюється моя душа, - адже від Нього моє спасіння. Лише Він моя Скеля, моє Спасіння і мій Захист, - я ніколи не захитаюсь” (62:2-3). Спостерігаючи за своїми нападниками, Давид констатує факт їхнього поступового, інколи малопомітного але постійного падіння. Дослівно у пер. із євр. тексту: “Доки ви словесно нападатимете на людину намагаючись її вбити, наче стіна що нахиляється, огорожа що валиться” (62:4). Пасивний стан дієприкметників “нахиляється” та “валиться” вказує на те, що на падіння ворогів впливає третя сила, в даному випадку Бог, яка мало по малу веде їх до повного знищення. При цьому, не раптовість, а неспішна поступовість надає ворогам шанс покаятися.

ПРИКЛАД З ІСТОРІЇ: Коли Іоанна Золотоустого рукопоклали на архієпископа в Константинополі у 398 р. він став хорошим другом самого імператора Аркадія і імператриці Євдоксії. Євдоксія навіть деякий час прихилилася і вважала Іоанна своїм духовним наставником…*** Але згодом, коли вона слухала проповіді в яких Золотоуст відкрито виступав проти марнотратства, розкошей, корупції, несправедливості, вона почала відчувати противлення… ***Згодом вона відчула, що проповіді прямо чи не прямо стосуються її особисто. Ситуація загострилась після того, як Євдоксія незаконно захопила земельну ділянку бідної вдови і Іоанн вступився за бідну жінку… ***Щоб позбутися єпископа, Адріан та Євдоксія організували цілий церковний собор (“Собор Дуба”) у місті Халкідон, на якому його звинуватили у надуманих порушеннях, осудили і відправили у вигнання… ***Коли після цього у Константинополі стались страшні землетруси, Іоанна повернули і відновили у сані, тому що народ вважав це Божою карою… ***Але невдовзі відбулось повторне загострення і єпископа відправили в далеке заслання до сучасної Грузії, з якого він вже не повертався. Життя Іоанна Золотоустого закінчилось у вигнанні, але у спокої та у мирі. Життя Адріана та Євдоксії обірвалося трагічно і позорно. Тогочасне християнство сприйняло їхню смерть як кару Божу, як відповідь Неба на гоніння Церкви… Що робив Іоанн Золотоустий коли на нього нападали його нападники? Він не нападав, а передав все Судді Праведному. Анали церовної історії наіки записали перемогу над нападниаками не шляхом нападання, а шляхом чекання.