Inheritance or Sentence

“Спадок або вирок” (Об. 21:6—8)

Розяснення тексту потрібно починати з т.що ці слова ардесуються Ап. Іоанну, який їх має почути, зрозуміти і прийняти, а вже потім передати Церкві.

Прочитаний текст 21:6-8 неможливо точно зрозуміти без прийняття до уваги Євангельської прелюдії записаної в першій кн. Іоанна — Єв. від Ів. 19:25—30. В 33-му році від Р.Х. Іоанн персонально стояв під хрестом перед розпятим Христом … Зараз в 95-му році Апостол стоїть під престолом Христа. Близько 65-ти років відділяє проголошення “Звершилось!” із уст Христа на землі і на небесах. Хоча наш переклад вживає однакове слово в Ів. 19:30 і Об. 21:6 — в цих схожих місцях використовуються два різні слова, які передають ідею ЗАВЕРШЕННЯ. Перше місце — “завершилось” (повністю); Друге місце — “сталося” (повністю).

Унікальність моменту: Господь Ісус Христос у відкритті Церкві через Ап. Іоанна констатує факт т.щ. у День Вічний У ВСІЙ ПОВНОТІ СТАНЕТЬСЯ те, що ПОВНІСТЮ ВЖЕ ЗАВЕРШИЛОСЯ під час викупної смерті Христа на Голгофі.

ІСТИНА: На хресті Христос взяв на Себе вирок спасенних, щоб дарувати їм спадок Небесного Царства. Той, хто не має Христа своїм Спасителем, не має вічного спадку, але має вічний вирок — це серце Євангельської звістки, яку проповідує Церква на землі.

Потрібно погодитися з тим, що незалежно від того, як ми “прибідняємося” перед Євангелієм Христа, чи ми вважаємо себе трішки спасенними, чи трішки не спасенними — ми тяготіємо із вами “оптимістично” надіятися на те, що у вічності все буде добре. І по певній, складонозрозумілій для нас випадковості, все ж вийде, якось прилаштуватися до когорти інших спасенних у вічності…

Час від часу я дивуюсь нашому легковажному відношенню до питання спасіння своєї душі, або до спасіння інших — неначе спасіння — це встигнути протиснутися в тамбур останнього вагону відходящого потягу.

Безцінність прочитаного тексту в т.щ. в ньому закладені 2-ва очевидні факти прийнявши до уваги які можна вже зараз знати до чого нам готуватися у вічності — отримати спадок Христа, чи вирок Христа.

ТЕЗИС: Господь констатує завершення того, що вже було завершено Ним на Голгофі, наголошуючи на 2-ох ДУХОВНИХ ФАКТАХ, які вже сьогодні вказують на наше вічне місце призначення — спадок або вирок. Якщо ми будемо орієнтуватися на ці два духовні факти ми ніколи не будемо егоїстично субєктивними, а завжди євангельськи обєктивноми у оцінці спасенності спасенних, або не спасенності неспасенних.

Перший духовний факт: Спасенні не можуть жити без Спасителя (21:6—7)

“І Він сказав мені: Звершилося! Я є Альфа й Омега, Початок і Кінець. Я спраглому дам задаром живої води з джерела. Переможець успадкує все, і Я буду його Богом, а він буде мені сином” (6—7).

Пояснюючи внутрішні процеси, які відбуваються в душі і житті спасенних, Господь наш акцентує увагу на 2-ох незаперечних свідоцтвах спасенності спасенних:

Перше свідоцтво спасенності спасених — ВОНИ ПОСТІЙНО ПРАГНУТЬ ХРИСТА.

Що таке спрага? Це реакція організму на нестачу води. Вважається, що обезводнення тіла, яке буде тривати більше трьох днів — закінчиться летально.

Що відбувається під час спраги? Людське тіло на 60-70% складається із води. А тому, для підтримки всіх процесів життєдіальності вода — це головний компонент. Якщо тіло систематично не поповнює водний баланс, то це впливає на організм на клітинному рівні. Організм вмикає сигнал тривоги і він відчувається у вигляді сильної спраги.

Спрага, яка згадується в тексті — це спрага по Христу. Залежність від наповненості Христом. Коли духовна людина для своєї життєдіальності потребує Христа. Спасенному Христом не лише некомфортно, а й неможливо жити духовним життям без Христа.

ПРИКЛАД персональної розмови Христа: Жінці самарянці біля сихарської криниці Господь каже про втамування духовної спраги: “Коли б ти знала Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напитися! — ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води” (Ів. 4:10).

ПРИКЛАД публічної промови Господа в Храмі: Перед обличчям тисяч людей, які прийшли на поклоніння в останній день свята Кущів, Христос каже: “Якщо хто спраглий, нехай приходить до мене і п’є” (Ів. 7:37).

В цьому факті криється найбільш точний доказ спасіння спасенних — БУТИ СПАСЕННИМ ОЗНАЧАЄ — БУТИ ПОСТІЙНО СПРАГНЕНИМ ПО ХРИСТУ!!! Три дні життя без згадки про Христа, без бажання Христа — це признак страшного діагнозу. ПОРІВНЯННЯ: Таке християнство більше нагадує склеп фараона. В древньому Єгипті до могили фараонів та багатих вельмож клали прикраси, зброю, меблі, продукти харчування, породистих рисаків і колісниці для швидкої їзди, різі напої, воду. Вважалося, що все це знадобиться в могилі. Але, мертвому все це не потрібно.

Чому Христос у вічності дасть спасенним живої води з джерела? Тому, що спасенні потребують і прагнуть Христа. Христос для спасенних все у всьому. Він початок і ціль всього. Він — джерело їхнього життя: “Я є Альфа і Омега, Початок і Кінець”.

Спрага по Христу — це не лише доказ спасіння, але і спасіння від багатьох депресій світу цього. Тому, що якщо людина має спрагу, від цього все інше відходить на задній план. ПРИКЛАД: Мій колишній викладач семінарії в радянський час служив у Афганістані … На одному із воєнних завдань його батальйон попав у оточення душманів. У них закінчилась у флягах вода. Більше тижня вони провели у спразі, економлячи воду, щоб прожити. Коли через тиждень їх визволили і гелікоптером доставили у частину, вони вони не поспішили в казарму до друзів, на спортмайданчик грати в футбол, в столову їсти перловку чи розпаковувати лист від батьків чи від коханої. Вони поспішили до резервуарів із водою, щоб нарешті втамувати спрагу.

Друге свідоцтво спасенності спасенних — ВОНИ ПОСТІЙНО ПЕРЕМАГАЮТЬ СЕБЕ.

Дієприкметник теперішнього часу “переможець” (букв. “перемагаючий”) озн. що мова йде про тих хто постійно здобуває перемогу в теперішньому часі.

НАРОДЖУЄТЬСЯ ПИТАННЯ: А що перемагають спасенні, якщо все що потрібно перемагати за них по благодаті переміг Христос? Господь переміг — гріх, прокляття, смерть, ад, диявола, зло — тому, що ніхто із спасенних ні до спасіння ні після спасіння не міг би все це перемогти.

КОНКРЕТИЗУВАТИ ПИТАННЯ: Що ж тоді перемагають спасенні? Спасенні перемагають самих себе і свою гріховну плоть, яка ведеться на гріховні спокуси.

Ідея перемоги свого гріховного егоїзму і гріховної плоті, яка тяготіє до гріха постійно зустрічається у кожному із звернень до семи церков Молої Асії:

Ефес — “Хто має вухо, нехай слухає, що Дух промовляє до Церков: переможцеві дам їсти з дерева життя, що є в Божому раю…” (2:7).

Смирна — “… переможець не зазнає шкоди від другої смерті…” (2:11).

Пергам — “… переможцеві дам потаємної манни…” (2:17).

Фіатири — “… переможцеві й тому, хто зберігає Мої діла до кінця, Я дам владу над язичниками…” (2:26).

Сардис — “… Переможець зодягнеться в білий одяг, і не зітру його імені із книги життя…” (3:5).

Філадельфія — “… Переможця зроблю стовпом у храмі Мого Бога…” (3:12).

Лаодикія — “… Переможцеві дозволю сісти зі Мною на Моєму престолі…” (3:21). Прслідкувавши по смислу ми можемо констатувати що в кожному випадку переможці про яких іде мова — це спасенні, які перемагають самі себе. Т.щ. найближчим ворогом у прямому і переносному сенсі є не диявол, злі духи (демони) чи гріхи. Найбільшим ворогом є наша невикуплена плоть, яку ми носимо і яка носить нас. В світлі цієї істини по особливому відкриваються слова із Кн. Притчі 16:32 — “Стримана людина краща за хоробру, і хто володіє собою, сильніший від того, хто завойовує міста”. “Переможець” який “успадкує все” і буде “сином” Богу — це той, хто маючи перемогу спасіння над дияволом і гріхом, будучи спасенним воює зі своїм гріховним тілом, перемагає його і бере його у полон.

НЕ ДИВУЙТЕСЬ ЦЬОМУ факту: тема боротьби зі своїм «я», егоїзмом і гріховними тілесними нахилами проходить червоною ниткою через християнську традицію від Отців Церкви до Реформації та пуритан:

Отці Церкви

Августин Блаженний (354–430) у «Сповіді» описує власну боротьбу із пожадливістю, гордістю та «рабством своєї волі». Він писав: «Ворог у мені сам я, і саме мою власну волю я повинен подолати, щоб служити Христові».

Іван Золотоустий (349–407) часто наголошував, що найбільша битва християнина — це битва з власними пристрастями: «Найбільший ворог людини — не диявол, а її власні пристрасті».

Григорій Ниський (бл. 335–395) говорив про «подвижництво внутрішньої людини» та необхідність очищення серця від самолюбства, аби воно могло уподібнитися до Божої любові.

Реформатори

Мартін Лютер (1483–1546) писав про зігнутість людини «всередину себе», тобто егоїзм. Він підкреслював, що справжня віра звільняє людину від цього стану й спрямовує до Бога та ближнього.

Жан Кальвін (1509–1564) у «Настанові християнської віри» вчив, що основа християнського життя — це самозречення: «Ми не належимо самим собі, а Христові, тому наше «я» повинно бути віддане на хрест».

Пуритани

Джон Оуен (1616–1683) у класичному творі «Про умертвіння гріха» писав: «Убивайте гріх, або він уб’є вас». Він підкреслював необхідність щоденної боротьби з пожадливістю та егоїзмом через силу Духа Святого.

Річард Бакстер (1615–1691) наголошував, що найбільша небезпека для душі — це самолюбство й самозаспокоєння: «Той, хто не воює зі своїм власним серцем, той воює проти Бога».

Томас Бостон (1676–1732) писав про внутрішній розлад людини після гріхопадіння і показував, що християнин має постійно «підкоряти стару природу новій людині у Христі».

2. Другий духовний факт: Неспасенні не можуть жити без гріха: (21:8)

“А лякливим і невірним, і нечистим, і вбивцям, і тим, які чинять розпусту та чари, ідолопоклонникам і всім неправдомовцям — їхня частка в озері, яке горить вогнем і сіркою, що є другою смертю” (8).

Щоб продемонструвати цей факт Дух Святий надихнув Ап. Іоанна перерахувати цілу вереницю із 7-ми гріхів, які виявляють неспасенний характер неспасенних. Орієнтуючись на названі гріхи віруючі в церкві можуть легко впізнавати неспасенних.

“Лякливі” — “несміливі, нерішучі”. По простому — це той кому вистачає рішучості, щоб цілковито віддатися Господу.

“Невірні” — “невіруючі” більш конкретніше — “не виявляють вірності” Господу.

“Нечисті” — “ті ким гидують”, “ті до кого відчувають огиду” — маються на увазі ті, чий образ життя і вчинки викликають огиду у Господа.

“Вбивці” — у світлі Нагірної Проповіді Христа Мт. 5:21—22 вбивцями можуть починати рахуватися не лише ті, хто взяв зброю і вбив ближнього, але вже той “хто гнівається на свого брата” або хто говорить образливі речі в бік брата — адже саме це є першим початковим етапом вбивства.

“Розпусники” — ті хто ведуть аморальний спосіб життя в інтимному плані.

“Ідолопоклонники” — ті, у кого замість Господа Бога на першому місці постійно стоїть щось інше, на що витрачається час, увага, сили, чому віддається серце. Не потрібно мислити лише в маштабах язичницьких ідолів. На ідола може перетворитися все що завгодно: робота, заробіток, будинок, транспорт, зовнішній вигляд, краєра, шприц наркомана і чарка алкоголіка, і багато багато чого іншого, що виходить на перший план. ПРАКТИЧНА ПОРАДА: Як перевіряти своїй ідолів? (як шукати свої воші) — те про що ми думаємо засинаючи і просинаючись — це обєкти нашого поклоніння.

“Всякі неправдомовці” — гр. сл. озн. “те що суперечить правді”.

Мудрість Божа відкриває істину через Іоанна і ця істина полягає в тому, що якщо у житті людини постійно перебуває хоч один із семи гріхів — він потягне за собою і всі інші.

Перераховані гріхи характерні тим, що вони зявляються і прогресують в серці і житті того, хто не знаходиться в категорії тих, що не можуть жити без Христа. Христос витісняє Собою ці гріхи. Але якщо є гріхи — вони закривають двері із середини для Христа.

ПРИКЛАД: Чарльза Темпельтона (1915–2001)

1. Славний початок

Чарльз Темпельтон народився в Торонто у 1915 році. У 1936-му він навернувся до Христа і вже невдовзі став відомим проповідником. У 1945 році разом із Біллі Гремом він заснував рух «Молодь для Христа». Його проповіді збирали тисячі людей, і багато хто вважав, що він перевершить самого Грема. Його початок був справді райдужним.

2. Конфлікт із Христом

Проте у 1950-х роках у серці Темпельтона почали рости сумніви. Він більше довіряв людській науці та критиці, ніж Слову Божому. У 1957 році він публічно зрікся християнської віри й назвав себе агностиком. Та справжня причина була в іншому: Христос заважав йому жити так, як хотілося самому. Бо неспасенний не може жити без гріха, і для нього Христос стає не радістю, а тягарем.

3. Трагічний кінець

Після цього він присвятив життя журналістиці та книгам. У 1996 році видав працю «Прощавай, Боже: мої причини відкинути християнську віру», де остаточно пояснив своє відступництво. В останні роки, перед самою смертю, він доброзичливо відгукувався про особу історичного Христа, але так і не покаявся.

📌 Висновок: Темпельтон знав, що Христос прекрасний, але без спасіння не зміг жити з Ним, бо не міг жити без гріха. Для неспасенного Ісус завжди буде перепоною на шляху гріховного життя. Лише спасабча віра робить Христа найбільшим скарбом і радістю душі.