Instruments of Waiting for Christ

“Інструменти для очікування Христа” (Об. 22:17—21)

Церква на Землі покликана очікувати на 2-ий Прихід Христа використовуючи і зберігаючи два незамінні інструменти — молитву і Писання.

ІЛЮСТРАЦІЯ: Нам не потрібно зайвий раз доказувати те, що фактично для кожної роботи і ремесла на допомогу приходять “інструменти” без яких неможливо виконати свою роль. Аграрію потрібені сівалка і плуг; Вчителю географії — книги і глобус; Шахтеру — каска і відбійний молоток; Навіть балерині потрібне легке вбрання і спеціальні черевики… Невідємними і незамінним інструментами Церкви на землі є МОЛИТВА і ПИСАННЯ.

Господь наш міг по різному завершити кн. Апокаліпсіс. Як книгу Рут — родослівям. Як книгу пр. Йони — тематичним обривом; Як Псалми Давида: “Закінчились молитви Давида…” (Пс. 72:20). Замість цього, для Церкви, Господь наш закінчує книгу унікальним чином — Він залишає незмінну “памятку” про важливість і непорушність двох інструментів церковного служіння на Землі.

Прочитані слова перетворюють закінчення книги на “інструкцію” по практичному служінню в церкві. Орієнтуючись на те, як починається, викладається і завершується сюжет книги, церкви Малої Асії 1-го століття мали унікальну можливість спостерігати і переймати богугодні благодатні інструменти церковного служіння. Найпершими і найбільш помітними інструментами служіння Церкви є інструмент молитви і інструмент Писання.

ТЕЗИС: Готуючи Церкву до Другого Приходу Христа Дух Святий через Ап. Іоанна акцентує увагу Церкви на 2-ох інструментах служіння під час очікування Христа.

Серйозно прийнявши записані заклики Господнні, Церква укріпляє і направляє своє служіння в Богом призачені обрії, щоб отримати Богом послані результати.

Перший інструмент Церкви — це МОЛИТВА: (22:17, 20)

“А Дух і наречена кажуть: Прийди! І хто чує, нехай каже: Прийди! І спраглий нехай прийде, і хто бажає, нехай візьме воду життя даром … Каже Той, Хто свідчить: Так, незабаром приходжу! Амінь! Так, прийди, Господи Ісусе!” (17, 20).

Перший інструмент для очікування Христа — це наші слова, які ми говоримо Йому в молитвах.

Очікуючи на Другий Прихід Христа Церква молиться про Його Прихід. У сказаних словах ми можемо прослідкувати 7-м особливостей молитви Церкви при закінченні кн. і при очікуванні Христа.

По-перше — це молитва ДУХОВНА т.щ. звершується при безпосередньому служінні Духа Святого. Церква просить у Господа Христа того, що побуджує Дух Святий — вона просить щоб скоріше прийшов Христос. В теологічній частині посл. до Римлян написано: “Отак і Дух допомагає нам у наших немочах, адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, які бажання Духа, бо Він заступається за святих з Божої волі” (Рим. 8:26-27).

По-друге — це молитва ЧИСТА т.щ. виходить із чистого серця. Молиться та, яка названа “нареченою”, що саме по собі демонструє символічний образ чистоти. У 19-му розділі достатньо було сказано про чистоту нареченої. ПРОБЛЕМА: Коли молільники хвилюються за ЧАСТОТУ своїх молитов, але не хвилюються за ЧИСТОТУ свого серця. В кн. Ісаї 1:15-16 “І коли ви простягаєте свої руки, Я відвертаю від вас Свої очі; навіть якщо б ви примножували ваші молитви, Я не слухатиму вас. Ваші руки закривавлені! Обмийтеся, станьте чистими, усуньте ваші злі вчинки з перед Моїх очей, — перестаньте чинити зло”.

По-трете — це молитва ЦІЛЕСПРЯМОВАНА т.щ. Церква просить про конкретну річ, найважливішу для неї — щоб скоріше прийшов її Наречений Христос. Церква просить не про те і се, про все і ні прощо, вона не присовкупляє прохання за природу, погоду, здоровя тощо. Вона просить по принципу — “Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додастья” (Мт. 6:33). Так от, Церква шукає Царства Небесного т.щ. вона шукає його Царя.

По-четверте — це молитва ЛАКОНІЧНА т.щ. Церква просить сильною молитвою не за рахунок розлогості слів, оборотів, фраз, шаблонів, наклонів. В її молитві прослідковується глибина. Церква просить без зайвих слів — для неї достатньо лише одного слова, або ж всього лише трьох слів (20) прохання до Господа, щоб бути почутою на небесах.

По-п’яте — це молитва ОБГРУНТОВАНА т.щ. вона звершується на підставі виявленої Божої Волі. Церква просить те, що пообіцяв дати Господь. Це молитва по волі Божій. Церква молиться молитвою віри, такою молитвою на яку відповідає Господь: “І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось просимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас! А коли знаємо, що слухає нас, — чого б тільки ми не попросили, — то знаємо що одержуємо те, чого просили в Нього” (1 Ів. 5:14-15). Церква просить Христа зробити те, що Він пообіцяв зробити і вже робить.

По-шосте — це молитва МОТИВУЮЧА т.щ. мотивує тех хто не молиться, але чує молитву, молитися так, як молиться Дух і Церква: “…І хто чує, нехай каже: Прийди!” (17). Історія Церкви пестрить різними методами мотивації, від примусу до маніпуляції… ПАМЯТАЮ як мені доводилось “грішити” у цій сфері (мяко кажучи, не мудро відноситися до інших). Я приходжу на молитву, не запізнююсь, молюсь… А ви що, грішники? Та ще на молитві диякон кожного разу проповідує такими словами: “Чому сьогодні у середу порожні сидіння, де ті, хто мав на них сидіти?…”. Я будучи пастором, на цих парах запитав одного брата, бізнесмена в церкві, чому він не приходить молитися в середу разом з усіма… “Ігор, а я ще й працюю…”. Цю відповідь я запамятав на все життя…

Останнє - це молитва ЄВАНГЕЛІЗУЮЧА т.щ. хоча просить про Прихід Христа у світ, одночасно діє квапливим чином на грішників які ще зараз не прийшов до Христа: “І спраглий нехай прийде, і хто бажає, нехай візьме воду життя даром” (17). Перед тим, як Христос ще не прийшов, ті кого Він вибрав на спасіння по чудовому діянню молитви Церкви, мотивуються прийти до Христа.

ПРАКТИЧНО: Необхідно бути обережними із молитвою до Бога. Молитва не має бути ТЯГАРЕМ. Молива — це КРИЛА віруючої душі. Не обтяжує, а окрилює. Якщо молитва обтяжує тоді краще не молитися, а шукати і вирішувати корінь проблеми.

Виходячи із того, що молитва — це спілкування із Богом, Бог бувши “Абсолютом”, “Особистістю” із великої літери за пів секунди “розкусить” наш настрій молитви і замість того, щоб зглянутися Своїм обличчям — відверне він нас Свою увагу.

Якщо настрій спілкування тих, хто приступає до нас як до особистостей є важливим для нас, то наскільки це важливе для Бога.

ПРАКТИЧНО: Вчитися помічати те, як відповідає нам Господь на нашу молитву: “Каже Той, Хто свідчить це: Так, незабаром приходжу! Амінь! Так, прийди, Господи Ісусе!” (20). Які уроки молитви ми бачим тут? Приклад відповіді на молитву церкви характерний тим, що Господь відповідає багатогранно, щоб показати різні типи Його відповідей на молитву.

У деяких випадках Господь посилає відповідь на нашу молитву раніше ніж ми попросили Його про це. Таких випадків в нашому житті найбільше. Наприклад, ми не просили Господа щоб сьогодні зійшло сонце, щоб земля не зійшла зі своєї осі, щоб океани не вийшли за свої межі, щоб не зникла сила тяжіння, яка примагнічує нас — ми не просили цього і подібного ні сьогодні, ні вчора, ні третього дня, однак Господь послав нам це. Якою має бути наша реакція? Молитва подяки і хвали.

У деяких випадках Господь відповідає на молитву моментально. Тільки попросили “Прийди!”, і Господь зразу ж відповідає: “Так, я вже це роблю!” — “Я вже йду!”. ВАЖЛИВО: Бути готовим до того, щоб прийняти відповідь на молитву зразу ж після молитви.

У деяких випадках Господь відповідає на молитву не так, як ми думали. По суті, в цьому випадку про це також можна сказати, що Господь відповідає на молитву Церкви не таким шляхом, яким би ми хотіли, щоб Господь відповів.

У деяких випадках Господь відповідає на молитву набагато пізніше, ніж очікували ті, хто просили. І в цьому також виявляється Його Божественний промисел. Навчити праведному терпінню. Віруючий очікуючи відповіді від Господа повинен брати приклад із Церкви на молитву якої Господь починає відповідати до прохання, дає відповідь моментально, дає не зовсім так як вони думали і, врешті решт, ще не дає у всій повноті того, що попросила Церква по Його волі. Смиренно повторити прохання: “Так, прийди, господи Ісусе!” (20).

ПРИКЛАД: Мати Августина, Моніка, залишила Церкві глибокий урок молитви за навернення своїх дітей. Вона близько 17 років зі сльозами благала Бога про покаяння свого сина, який довго жив у гріху та духовній гордині.

Її молитва не була необдуманою чи легковажною — це була молитва, народжена болем і вірою із упованням на Господнє обітування, що “віруй і спасешся ти і увесь твій дім”.

У своїй «Сповіді» сам Августин згадує, що мати невтомно благала Бога за нього з юності й аж до його навернення в Мілані у 386 році. Її молитви почалися ще тоді, коли він був підлітком і захопився маніхейством, і тривали всі роки його духовних блукань.

Ці 17 років стали для Моніки школою віри, терпіння й надії — вона не втратила довіри до Божої благодаті, навіть коли син здавався безнадійно далеким від Христа. Святий Августин пізніше писав, що “сльози моєї матері текли перед Тобою, Боже, як потік”, і саме ці сльози стали знаряддям Божої благодаті.

Другий інструмент Церкви — це ПИСАННЯ: (22:18-19, 21)

“Свідчу кожному, хто чує слова пророцтва, які в цій книзі: Коли хто додасть до них, то Бог накладе на нього кари, записані в цій книзі. А коли хто відійме від слів цього пророцтва, які в книзі, у того Бог забере його частку з дерева життя і зі святого міста, про які записано в цій книзі … Благодать Господа Ісуса з усіма! Амінь” (18-19, 21).

Другий інструмент для очікування Христа — це Його Слово, яке Він записав у Своїй Книзі.

ТЕОЛОГІЧНИЙ ФАКТ: Застерження не додавати і не відміняти від написаного в Писанні знаходиться не лише в кінці Біблії, але також на початку у Пятикнижжі Мойсея: “Не додавайте нічого до того, що я вам заповідаю, і нічого не віднімайте від нього, дотримуючись Заповідей Господа, вашого Бога, які я вам переповідаю” (Вт. 4:2). Таким чином такий наказ Церква отримувала не лише в кінці останньої книги Біблії від останнього автора Ап. Іоанна, але також і на початку Біблії від першого автора Мойсея.

Очікуючи на Другий прихід Христа Церква активно звертається до Його Слова — того що Він богонатхненно відкрив Церкві через Своїх апостолів та пророків. Сказані слова містять в собі два конкретних застереження стосовно того, що неприпустимо робити із написаним Словом.

1-ше застереження: До записаного у Книзі нічого не можна додавати — це в першу чергу загроза винайдення традицій і передань.

2-ге застереження: Від записаного к Книзі нічого не можна віднімати — це в першу чергу загроза підтосування під самого себе.

ВАЖЛИВО: Перебування у Слові і молитві — це фундаментальна основа служіння Церкви від її перших днів: (Дії 2:42) “Перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, в ламанні хліба та молитвах”. Слово і молитва неначе “обрамлююсь” каркас сильного і успішного служіння ранньої Церкви. Приблизно через один рік, апостоли захопилися другорядним замість першочергового — вони намагалися догодити, та попри те, розпалили ще більший ропот в жіночках: “Скликавши громаду своїх учнів, дванадцятеро сказали: Не годиться нам, облишивши Боже Слово, прислуговувати при столах … Ми ж постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова!” (Дії 6:2, 4).

ПРАКТИЧНО: Необхідно бути обережними із Святим Письмом на особистому і церковному рівні.

По-перше, для значної кількості сучасних християн не існує загрози нічого додавати ні віднімати від Слова Божого, адже диявол вкрав у них апетит до Божого Слова. Їм не пахне із Божого Слова. І навіть якщо книга Біблія і є десь там в закормах на полиці, але християнина для цієї книги немає. ПРИКЛАД: Памятаю в 2017 році мене запросили провести похоронне служіння однієї старушки за 60 км. від міста. Через те, що вона з дітьми жила в кріхітному домі, так, що навіть домовину не можна було винести із її кімнати, виносили через вікно. В домі не було достатньо місця, а тому поминальний обід готували майже в одній кімнаті з покійницею. Вона звечора до ранку пролежала в хоромах наповнених запахом олівє, копченої ковбаси і ароматних помідорів, але ця їжа так і залишилась незайманою. Не тому що вона економила, а тому, що вона не була живою, щоб реагувати на неї в одному домі.

По-друге, є сорт людей, яким євангельської простоти Писання мало, тому вони намагаються додати до свого життя і до життя інших масу традицій і практик, які не лише не згадуються в Божому Слові, а які суперечать його суті. Їм здається, що Богу Буде приємно, якщо вони додадуть до своєї практики те, що Бог упустив заповісти. ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ: Така “свята простота”, яка намагається ускладнити життя, поклала в історичній церкві початок того, що зараз фактично неможливо вивести. НАПРИКЛАД: Особливе відношення до тіл покійних віруючих було народжене римськими катакомбами, де під час гонінь християни були змушені хоронити покійних у сусідній печері із живими. Практика хрещення немовлят була викликана великою дитячою смертністю, коли значна кількість дітей не доживала до юнацьких років. Численні християнські свята, в яких по суті немає нічого поганого, але вони перетворюються тягарем для християнської совісті і свободи. Тоді, коли у Ранній Церкві було лише одне свято, яке вміщало в собі все — Перший день тижня — або День Господній.

По-третє, в останні часи зростає кількість тих, хто настільки не додає нічого до Писання, що навіть відкидає і не приймає того, що там конкретно заповідано. Такий підхід можна назвати “ліберальним підходом” т-то тим що звільняє від лишніх навантажень.