The King and Savior

“Цар і Спаситель” (Мт. 1:1)

Між останньою кн. СЗ — Пр. Малахії і першою кн. НЗ — Євангелією від Матвія пролягав період у 400-450 років мовчання. Є час, коли Господь говорить і час, коли Він зберігає мовчання. Тишу Божого мовчання розриває прихід Божого Сина, Хто Сам є Божим Словом.

ІЛЮСТРАЦІЯ: Ювелірна практика використовує злиття — сплав двох дорогоцінних металів — в якому цінність подвоюється в рази. Наприклад, щоб отримати “біле золото високого класу” потрібно поєднати золото і паладій (рідкісний метал платинової групи)… Це може слугувати ілюстрацією головною темою Єв. від Матвія в якій дві місії поєднуються унікально зливаються в Одній Особистості Христа.

Імя євангелиста “Матвій” в перекладі із євр. озн. “Дар Божий” тобто “подарунок від Бога”. При тому, що перша частина його життя до навернення до Христа не була “подарунком”. Ми скудно знаємо про походження Матвія за вийнятком того факту, що перше його імя, яке дане було йому від народження — “Левій”. Це наштовхує на думку, що по сімейному статусу, колишній митник і великий грішник народився в сімї з коліна Левіїного і був із сімї потомственних священників… Але в певний момент Матвій залишив затишний батьківський дім, отримав світську бухгалтерську освіту, влаштувався на вигідну роботу — здирати податки із людей. А тут, все закрутилося по звичайному гріховному сценарію: гроші, блати, прибутки, бариші і вигідні бонуси. Все б нічого, якби для цього не потрібно було занапастити свою безсмертну душу. Господь наш сказав: “яка користь людині, якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою” (Мр. 8:36)… Уявіть наскільки позорною була ситуація, коли роботу митника виконує великий грішник із коліна Левіїного на імя “Левій”. Після навернення до Христа митник Левій став по Божій благодаті апостолом Христовим, якого почали називати “Матвій” — тобіш — “Дар Божий”.

Господь по Своїй благодаті вибрав Матвія не лише для спасіння і служіння, але також і для євангельського свідчення — написання першої книги про земне життя і служіння Божого Сина Ісуса Христа. Раніше Матвій збирав на митниці податки і тим робив життя людей більш убогим і нещасним. Тепер, Матвій, збирає в Євангелії факти про Христа і тим робить життя людей духовно багатим і щасливим. Необхідність написання Єв. була продиктована необхідністю збереження і передачі Євангелії Христа для наступних поколінь.

Наряду із трьома іншими євангелистами НЗ, Матвій вносить свою лепту в скарбницю НЗ. Бувши євреєм і пишучи в першу чергу для євреїв, Матвій зосереджує увагу на Христі, як на Царі і Спасителі, що цінно для нього і для всіх і кожного із спасенних. Його Євангеліє було написане одним із перших в період із 60 року по 60 рік. Таким чином, можна сказати, що письмове Євенгіліє зявилося в Ранній Церкві через 20-30 років після початку Церкви в День Пятидесятниці.

По суті, Євангеліє від Матвія адресується спасенним громадянам ЦН, які живуть на землі, щоб вони більше пізнали і більше підпорядкували себе СПАСИТЕЛЬНОМУ ГОСПОДСТВУ ХРИСТА.

Перше речення Євангелії задає тон всій книзі і містить в собі тему Євенгелії = стержень Євангелії на якому все тримається: “Ісус Христос — це Цар і Спаситель”. Бувши “Євангелієм” тобто “Доброю звісткою”, книга доносить Ізраїлю і всьому роду людському те, без знання чого жахливо жити, ще жахливіше — помирати.

ТЕЗИС: Головна тема Євангелії від Матвія полягає в тому, щоб показати, що земне месіанське служіння Христа полягає у виконанні 2-ох смиренних місій, наше відношення до яких визначає наше вічне громадянство.

Перша смиренна місія Христа — Цар, Якому належить трон Давида: (1:1)

Проголошення головної теми Євангелії заявляє нам про першу місію Христа — Він Цар — Христос царює над тими, кого Він спасає.

“Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового” (1). Неозброєним поглядом помітно те як Матвій перед широким списком родоводу Христа виносить на перший план два імені, перший із яких — це Давид. Хронологічно першим був Авраам, але теологічно в Євангелії першим поміщається Давид. Чому? Т.щ. це в першу чергу свідчить про царську владу Хриата.

Отже, вислів “…сина Давидового…” робить чіткий акцент на царстві Христа і прокладає біблійний шлях до 2 Самуїла 7:12-14. Початок Євангелії, тобто НЗ, вимагав того, щоб Церква не випускала з рук Писання СЗ. Давид побажав побудувати Храм Господу і укріпити Царство Ізраїлю. Однак, Господь обявив Давиду, що це зробить не він, а його грядущий син:

12  А коли сповняться твої дні, й ти спочинеш разом зі своїми батьками, то Я підійму після тебе твого нащадка, який походитиме з твого лона, й закріплю його царство.

13  Він збудує Храм для Мого Імені, а Я зміцню престол його царства навіки.

14  Я буду йому Отцем, а він буде Мені сином; (12-14а).

Вступом до своєї кн. євангелист Матвій торжественно констатує факт, що прихід Царя на трон Давида відбувся, а тому він документально підтверджує цей факт. При цьому, Матвій зазначає важливий факт, про який свого часу не знав Давид і Ізраїль, а зараз знає Церква. Не лише знає, але і сповіщає це у проповіді Євангелії.

Сином Давида став ніхто інший як Сам Божий Син. Хто є родоначальником вьому сущому і самому Давиду.

Царем на троні Давида став ніхто інший, як Сам Вічносущий Цар. Хто від безпочаткової вічності царює над всім разом зі Своїм Отцем.

ДОРОГОЦІННИЙ ТЕОЛОГІЧНИЙ ФАКТ: Це торкається Христології. Для т.щ. прийняти царство на престолі Давида Сину Божому потрібно було не підвищитися, а сильно понизитися. Престол Давида, в порівнянні із вічносущим небесним престолом Христа — це “дрібна кушетка”.

Коли ми читаємо єв. далі, то вже у 2-му розділі знаходимо чітке свідоцтво про те, що Високого Царя, який понизився, щоб прийти і сісти на трон Давида, абсолютно не чекали Його піддані. Того Хто понизився для приходу — низько сприйняли Його піддані. Тут ми спостерігаємо конфлікт двох різних царств — Божого і людського. Мудреці зі сходу дізнавшись через появу зорі про появу Царя прибули у правильному напрямку — прямо до столиці Ізраїлю, в Єрусалим. Ми можемо лише уявити, наскільки здивувалися ці закордонні можновладці, коли вони прибули на інавгурацію Царя юдейського і дізналися що Його не лише ніхто не чекав, але про це ніхто і не знав.

Ніхто в Ізраїлі не звернув увагу на зорю Якова (Чис. 24:17). Як сказав моавський пророк Валаам: “Я бачу Його, але не тепер! Дивлюся на Нього, але Він не близько! Зійде зірка від Якова, повстане берло

Політичний правитель, наполовину юдей, ідумеянин цар Ірод Великий “занепокоївся” (2:3).

Всі мешкакнці столичного граду Єрусалиму також “занепокоїлись” (2:3) замість того, щоб зупинитись і замислитись.

Первосвященники і книжники згадали що так має бути, але навіть не зрушили із місця ніяк не відреагували. В їхньому твердженні була експозиція але не було практичного застосування (2:4-7).

Навіть почувши про факт народження Царя Юдейського ніхто із юдеїв не зрушив зі свого місця, щоб хоча б перевірити точність почутих слів.

ВАЖЛИВО: Суть Євангелії неможливо усвідомити і прийняти, і відповідно неможливо спастись, якщо не приймати Христа як Царя. Спасіння — це безумовна і безвідмовна покірність Царю. Без цього Євангеліє перетворюється просто на красиву історію із дитячої Біблії, а НЗ вчення на збірник правил, більше дозволів ніш заборон, які приймають люди в розрахунок, щоб заспокоїти свою совість. В такому випадку, проблема Ірода Великого є і нашою “великою” проблемою, коли Христос потрібен нам лише як помічник у нашому власному царстві, а не як Цар. В такому випадку ми будемо відчувати лише тривогу, якою тривожився Єрусалим, але так і залишився на своїх старих позиціях. В такому випадку нас очікує теологія первосвященників і книжників, які знали на зубок Танах (Писання), але так і не здвинулись і на йоту від теології в бік практики.

ПРАКТИЧНО: Наш Цар — смиренний Цар. А тому, смирення — це візитна картка кожного громадянина НЦ. Смирення діє протилежним чином в порівнянні із гордістю. Гордість — підносить низьких. Смирення — понижує високих. Нам легко розважати і говорити про смирення когось, і складно примножувати смирення самих себе.

Друга смиренна місія Христа — Спаситель, Якому належить жертвенник Авраама: (1:1)

Проголошення головної теми Євангелії заявляє також і про другу Його місію — Він Спаситель— Христос спасає тих, над ким Він царює.

Переходячи від згадки про царя Давида, Матвій називає також імя Авраама: “Сина Авраамового” що саме собою вказує на Його спасительну роль.

Читаючи початок Євангелія, вже перші адресати мали зняти із полиці зувій Тори, і відкрити відповідний текст Буття 22:1-18. В записаній історії згадується Авраам і його перший син Ісаак, який намагався приміряти собою жертовник зроблений руками його батька. Але цей жертовник точно був не по його розміру. При цьому Ісаак виступає в ролі типологічного образу Месії Христа, а завершення історії вказує на відвічні очікування на прихід Спасителя, Якого Бог вгледів Собі як Ягня для цілопалення.

1  Після усіх цих подій Бог випробовував Авраама. Він сказав йому: Аврааме! Той відповів: Ось я!

2  Тоді Бог звелів: Візьми твого сина, свого єдиного, якого ти любиш, Ісаака, і йди в землю Морія та принеси його там у всепалення на одній з гір, яку тобі покажу.

3 Вставши рано-вранці, Авраам осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг і свого сина Ісаака. Нарубав дров на всепалення і пішов до місця, на яке йому вказав Бог.

4 На третій день, підвівши свої очі, Авраам побачив те місце здалека.

5 Тому Авраам сказав своїм слугам: Залишайтеся тут з ослом, а ми з хлопцем підемо он туди. Поклонимось Богові і повернемося до вас.

6 Тож узяв Авраам дрова для всепалення і поклав на свого сина Ісаака. Сам же взяв у руки вогонь та ножа, і пішли обидва разом.

7 Йдучи, Ісаак заговорив до свого батька Авраама: Батьку мій! Той відповів: Я слухаю, мій сину! Ісаак запитав: Ось вогонь і дрова, а де ж ягня на всепалення?

8  Авраам відповів: Бог знайде Собі ягня на всепалення, мій сину. Так йдучи разом далі,

9 вони прийшли на місце, вказане Богом. І збудував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши свого сина Ісаака, поклав його на дрова жертовника.

10 Після цього Авраам простягнув свою руку і взяв ножа, аби принести в жертву свого сина.

11 Та ГОСПОДНІЙ ангел кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Ось я!

12  Не піднімай руки твоєї на хлопця, – промовив ангел , – не чини йому нічого, бо тепер Я знаю, що ти боїшся Бога і не пошкодував для Мене свого улюбленого сина.

13 Підвівши свої очі, Авраам побачив: аж ось позаду нього баран заплутався в гущавині своїми рогами. Тож пішов Авраам, взяв барана і приніс його на всепалення замість свого сина.

14 І дав Авраам тому місцю назву – ГОСПОДЬ бачить, що й до сьогодні говориться: На горі буде видно ГОСПОДА.

15 ГОСПОДНІЙ ангел знову заговорив до Авраама з неба:

16  Клянуся Собою, – каже ГОСПОДЬ, – оскільки ти виявив послух і не пошкодував для Мене свого сина, твого єдиного,

17  то Я вельми поблагословлю тебе, розмножу твоїх нащадків, як небесні зорі, як пісок на березі моря. Такими будуть твої нащадки, що успадкують міста своїх ворогів.

18  І будуть благословенні у твоїх нащадках всі народи землі за те, що ти послухався Мого голосу.

Провівши біблійні паралелі із жертовником Авраама, який був уготований для Божого Сина члени Ранньої Церкви чітко мали усвідомити:

Боже рішення: “Бог знайде Собі ягня на цілопалення” (22:8). В плані спасіння немає нічого із людської мудрості чи планування — тут все Боже. Навіть ініциативність Авраама мутніє у світлі Божої спасительної ініціативи.

Боже устройство: “Підвівши свої очі, Авраам побачив: аж ось позаду нього баран заплутався в гущавині своїми рогами” (22:13а). Це не була ефімерна випадковість. Так влаштував Бог.

Боже замісництво: “Тож пішов Авраам, взяв барана і приніс його на всепалення замість свого сина” (22:13б). Авраам, як ніхто відчув, що означає що твоє місце зайняв хтось інший.

Боже охоплення: “І будуть благословенні у твоїх нащадках всі народи землі за те, що ти послухався Мого голосу” (22:18). Благословіння спасіння мають прийняти представники всіх племен землі, які послухають голосу Господа.

Вступом до своєї кн. євангелист Матвій торжественно констатує факт, що прихід Спасителя від нащадків Авраама відбувся типологічно-однаковим чином, й при цьому надзвичайно унікальнішим чином.

ПОРІВНЯННЯ: Це слугувало доказом оригінальності Спасителя, коли віруючі часу НЗ могли побачити “водяні знаки” що підтверджують документ особи Спасителя, подібно до того, як підтверджуються наші з вами документи.

Три черги видатних імен земних предків Христа із Ізраїльського народу не лише потрібні були для того, щоб засвідчити походження Ісуса. Це також свідчення того, що із 46 унікальних імен на родовій лінії спасителя не знайшлося нікого на цю роль. Навіть у сукупності. Більше того, прослідкувавши за біблійною історією кожного із персонажів ми можемо впевнено сказати, що вони не заслужили не лише права бути спасителями, а не заслужили того, щоб їх спасали.

Ангел, сповіщаючи Йосипу, каже: “Вона ж народить Сина, і даси Йому імя Ісус, бо Він спасе свій народ від його гріхів” (Мт. 1:21).

ДОРОГОЦІННИЙ ТЕОЛОГІЧНИЙ ФАКТ: Це про Сотеріологію Христа. Суддя став Спасителем. Невинний прийняв на себе чужу вину. Він, одночасно і законодавець, Який вимагає справедливого покарання, і жертва, яка прийняла на Себе повноту вини за невиконання і порушення Його праведних вимог.

ПРАКТИЧНО: Нам із вами легко бути “суддями” і складно бути “спасителями”. Судити у нас виходить саме собою, а спасати якось не виходить. Коли когось судити, то суд і претензії у нас бють ключем і течуть широкою рікою. А тоді, коли когось спасати і прощати, ми переносимось в суху пустелю, і ходимо по пісках в відкритих сандалях, натираючи ноши до крові піском критики. ІСТОРІЯ: Один мандрівник героїчно пройшов через пустелю. Там не один день потрібно було терпіти спеку, і холод, втому, спрагу і голод… При завершенні маршруту його запитали: Як ти? Він відповів: “Все було б добре, якби не пісок в сандалях…”. Пісок критики сильно заважає нам, тому що ми настроєні судити, а не спасати… Тому, щоб спасати інших, по мірі наших можливостей, нам необхідно щось зробити із їхньою виною.

Давайте перенесемося із початку книги Матвія на її завершення, від родослівя до розпяття. Тема Євангелії від Матвія особливим чином загострилася і проголосилася на хресті Христа: “Над Його головою прибили напис Його провини: Це Ісус — Цар юдейський. Тоді розіпяли з ним двох розбійників: одного — праворуч, другого — ліворуч. А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами і кажучи: Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста! Так само й первосвященники з книжниками та старшими, глузуючи говорили: Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього” (Мт. 27:37-42).